Твори Тараса Шевченка

Думка «Вітре буйний, вітре буйний!..» (1838 рік)

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає, де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли милого втопило,

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних [хвилях],

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серці зомлію.

Тогді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче, то й я плачу,

Коли ні — співаю,

Коли ж згинув чорнобривий,

То й я погибаю.

Тогді неси мою душу

Туди, де мій милий,

Червоною калиною

Постав на могилі.

Буде легше в чужім полі

Сироті лежати,

Буде над ним його мила

Квіткою стояти.

І квіткою, й калиною

Цвісти над ним буду,

Щоб не пекло чуже сонце,

Не топтали люде.

Я ввечері посумую,

А вранці поплачу,

Зійде сонце — утру сльози,

Ніхто й не побачить.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море...

Немає коментарів

Додати коментар